Велич марення

Вистава про глибинний зв'язок між геніальністю й божевіллям набагато старше і наукової психіатрії, і всієї людської цивілізації. У багатьох племен на різних континентах шамани й чаклуни, відправляючи свої ритуали, впадали в «священний» транс, надзвичайно схожий на гострий приступ психозу (з галюцинаціями, судорогами, мимовільними вигуками і т.д.) або епілептичний припадок. Тою же особливістю були відзначено багато пророків, віщунів, вождів релігійних рухів — недарма в ряді мов (у тому числі, наприклад, у грецькому) такий різновид божевілля називається тим же словом, що й пророчий дарунок. В епоху Освіти цей зв'язок був міцно забутий. Нова хвиля інтересу до неї піднялася тільки з виходом в 1864 році книги італійського невропатолога Чезаре Ломброзо «Геніальність і божевілля». Приводячи безліч фактів і аргументів, Ломброзо спробував довести, що індивідуальна обдарованість і божевілля мають одну природу й часто сприяють розвитку один одного. Значна частина його доводів виглядає сьогодні наївно, але після виходу його книги зв'язок між талантом і божевіллям став вважатися доведеним фактом. Суперечки йшли лише про природу цього зв'язку. У різні часи різні автори пропонували свої гіпотези. Школа Фрейда бачила у творчості здатність сублімувати в ідеї й образи подавлену сексуальну енергію (за що рано або пізно доводиться розплачуватися розвитком неврозу). Видатний фахівець із психології сприйняття мистецтва, творець арт-терапії Рудольф Арнхайм вважав ключовим моментом, що нібито відбувається в душевнохворих звільнення уяви від постійного контролю розуму.

Ряд дослідників (у тому числі знаменитий Ернст Кречмер) розглядали хворобу як особливий психічний фактор, що сприяє вивільненню творчих здібностей. У деяких роботах висувалося припущення про те, що духовна хвороба розвивається в результаті психічних травм, неминучих при зіткненні генія з не розуміючими його сучасниками. Видатний радянський фізіолог і генетик поведінки Леонід Крушинський припустив, що незвичайні здатності й схильність до психопатології поєднує аномально висока збудливість мозку. Згідно з його концепцією, вона необхідна для прояву будь-якого дарунка, але постійне порушення мозку веде до нервових патологій. Основна думка не так уже нова — про «особливу чутливость» талановитих людей писав ще Ейген Блейлер. Але на відміну від більшості авторів, що зверталися до цієї теми, Крушинський зумів одержати хоча б непрямі експериментальні підтвердження своєї гіпотези: кореляцію рівня рухової активності й успішності навчання в собак і неврозоподібного стану в різних тварин при вирішенні деяких важких інтелектуальних завдань підряд.

Тим часом дані популяційних досліджень про зненацька широке поширення психічних відхилень серед «нормальних» людей змусили засумніватися в існуванні самого предмета дискусії. Якщо психічні розлади характерні для більшості людей, але лише незначна частина їх попадає в поле зору психіатрії, то неважко припустити, що серед людей відомих частка тих, у кого буде виявлене захворювання, неминуче виявиться вище. Однак ця відмінність відбиває різницю не в імовірності божевілля, а в імовірності його виявлення. Є й ще більш екзотична концепція. Як відомо, людська мова відрізняється від систем комунікації тварин — здатністю повідомляти про те, чого мовець у момент повідомлення ніяк не відчуває (наприклад, про відсутнього знайомого або про місця, де він бував раніше). У порівнянні з інтелектом тварин така здатність чітко нагадує марення. Те ж саме можна сказати й про вміння людини вільно оперувати абстрактними категоріями (наприклад, числами) і інших інтелектуальних можливостях.
Тим часом саме ці здатності людського мозку були підтримані еволюцією — і що ж дивного в тому, що ті, у кого вони особливо розвинені, часто виявляються божевільні й по людських мірках?