Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Людмила вступила в загін ПВО, чергувала на дахах будинків під час нічних бомбувань і гасила запальні бомби. Характер Людмили формувався вже в той час. Пізніше вона пішла на завод ученицею токаря. Коли через непомірно важку роботу в Людмили погіршилося здоров'я, батько влаштував її в булочну. Там, однак, Людмила проробила менше місяця, після чого пішла в пошивну майстерню.
В 1947 році вона побачила оголошення про набір солістів у хор імені Пятницького. Вона витримала величезний конкурс: півтори тисячі людей на місце. Взяли тільки чотирьох: трьох хлопців і Людмилу. В 1949 році вона пережила смерть матері. Очевидно, від горя в неї пропав голос: вона не могла не тільки співати, але й голосно говорити. Ця подія вибила дівчину з колії, Людмила змушена була піти зі знаменитого музичного колективу й улаштувалася в Першу Зразкову друкарню. Про сценічну кар'єру поступово перестала думати. Однак в 1950 році вона зустрілася з керівником хору російської пісні Всесоюзного радіо Н. Кутузовим, і ця зустріч так надихнула її, що до неї повернувся голос.
В 1951 році Людмила Зикіна вийшла заміж, покинула рідний дім і переїхала до чоловіка. Тоді ж вона перейшла з хору імені Пятницького в хор Всесоюзного радіо, була вибрана його комсоргом: комсомольська організація колективу нараховувала півтори тисячі людей. Через кілька років Людмила подала заяву про вступ у ряди КПРС, однак одержала характеристику зі словами «морально нестійка», оскільки з першим чоловіком розійшлася. Згодом вона ще раз повторила спробу вступити в партію, але бажання, очевидно, не було настільки сильним, як у перший раз... У партію Зикіна так і не вступила.
Проробивши сім років у хорі Всесоюзного радіо, Людмила Зикіна вирішила почати сольну кар'єру й в 1960 році перевелася в Москонцерт. Говорять, що кар'єрою, яка різко пішла в гору, Людмила Зикіна зобов'язана не тільки природному талантові, але й заступництву тодішнього міністра культури СРСР Катерини Фурцевої. Вони познайомилися під час декади мистецтва Російської Федерації в Казахстані, але практично звела їхня загальна знайома Любов Шалаєва трохи пізніше, у Москві. Справа в тому, що Фурцева любила паритися в лазні. Одного разу Шалаєва подзвонила Зикіній і запитала, не чи бажає вона піти в лазню з Фурцевою. Зикіна вважала цю пропозицію жартом і в тон відповіла: «Нізащо!»
І раптом їй подзвонила помічниця Фурцевої і цілком офіційним тоном вимовила: «Людмила Георгіївна, Катерина Олексіївна сьогодні йде в лазню з дівчинками... Ви можете піти?» Здивована Зикіна погодилася...
Вони зійшлися з міністром характерами. Можна сказати, жінки навіть подружилися. Маючи можливість відверто говорити з міністром, Зикіна могла при бажанні впливати на неї. Ще Людмилі Зикіної повезло, що тема її творчості знайшла розуміння міністра культури: Фурцева народилася в провінції, і народна творчість була їй близькою.
В 60-ї роки Зикіна виїжджала на гастролі за рубіж, причому її поїздки не обмежуються соцкраїнами. Перші гастролі проходили в Парижіу в складі Мюзик-холу при Москонцерті. Повезло Зикіній не тільки з міністром культури, але й із прем'єр-міністром: на початку 60-х років вона потрапила в милість до Микити Хрущова. Особливо Хрущов любив слухати у виконанні Зикіної пісню «Тече Волга». Заради цієї пісні у квітні 1964 року Зикіну запросили на святкування 70-річчя Хрущева в Кремль. Повезло Зикіній і зі спадкоємцем Хрущева Леонідом Брежнєвим, тим більше, що її покровителька Фурцева залишилася на посту міністра культури.
У березні 1968 року Зикіна виступала з гастролями у ФРН. В 1972 році знову відправилася в США в складі оркестру імені Осипова. Ледве чи не у всіх закордонних поїздках Зикіну, знаючи про заступництво Кремля, намагалися спантеличити каверзними питаннями. Однак співачка не губилася. На жодну словесну провокацію вона не піддалася, а завжди відповідала, що «у СРСР жити добре». Втім, існує думка, досить схожа на правду: Зикіній нічого було кривити душею. Їй і насправді жилося добре.
В 1970 році вона виконала ораторію Родіона Щедріна «Ленін у серце народному». Написана до 100-річчю вождя світового пролетаріату, ораторія просто не могла не бути відзначена партією й урядом. Її автор і виконавиця удостоїлися Ленінської премії.
З домашніх пристрастей основним захопленням Зикіній була, як не дивно, риболовля. А от особисте життя не складалося. Другий чоловік був журналістом і частенько сидів без зарплати. Людмила для підтримки його духу іноді прибігала до хитрості: відправляла чоловікові гроші перекладом, начебто це був гонорар за публікацію. Їхній шлюб протривав кілька років, після чого вони розійшлися.
На 1973 рік доводиться пік популярності Людмили Зикіній. Її удостоїли звання народної артистки СРСР, по всій величезній країні в її виконанні звучали пісні «Тече Волга», «Оренбурзька хустка», «Я люблю тебе, Росія»...
У ті роки ходили слухи про роман Людмили Зикіній і голови Ради міністрів СРСР Олексія Косигіна. Після гастролей у Чехословаччині її просили «передати привіт Олексієві Миколайовичу». Співачка здивувалася: «Із задоволенням передам,- сказала вона,- якщо тільки побачу його».- «А ви хіба не його дружина?» — « Ні,- відповіла співачка,- у нього дочка мого віку». В 1973 році Зикіна гастролювала в Англії. За кілька тижнів вона дала 15 концертів!
В 1977 році Зикіна стала працювати художнім керівником і солісткою Державного народного ансамблю «Росія». У це ж час вона черговий раз вийшла заміж — за баяніста Віктора Грідіна, який був на 14 років молодше дружини.
У другій половині 80-х років Зикіна продовжувала гастролювати по СРСР і за рубежем, відвідувала США, Кіпр. В 1987 році була визнана гідною звання Героя Соціалістичної Праці.
На початку перебудови Зикіна захопилася ідеєю відкрити Академію культури й стала її президентом. В 1991 році в інтерв'ю газеті « Абсолютно секретно» Зикіна затверджувала: «Я жила й продовжую жити з іменем Леніна. Ленін — мій життєвий еталон. А що там роблять інші люди, мене абсолютно не хвилює...»
В 1993 році, проживши із третім чоловіком 17 років, Зикіна розвелася й з ним, причому для колишнього чоловіка виступила в ролі свахи: віддала за нього співачку ансамблю «Росія» Надію Кригіну. И — дивна справа! Вона не заспокоїлася, а в четвертий раз вийшла заміж... На жаль, і цей шлюб незабаром розпався.
В 1996 році Людмила Зикіна прийняла пропозицію виступити в одному концерті з популярним ансамблем «Боні М», причому її вихід на сцену відбувся після виступу ансамблю. Стоячи за лаштунками й спостерігаючи захоплену реакцію публіки, сама собі говорила: «Зикіна, куди ж ти потрапила?» А потім стисла кулаки і відправилася на сцену... Оркестр заграв «Тече Волга» — і Людмила сама здивувалася тому, що відбулося: глядачі позадкували, сіли на свої місця... Вона почала співати, а коли закінчила, їй аплодували. Цей виступ Людмила Зикіна розцінила як перемогу.
27 квітня 1997 року в Кремлівському Палаці з'їздів пройшов концерт на честь 50-летиріччя професійної діяльності Людмили Зикіній. Від імені президента й уряду Росії співачку поздоровив тодішній прем'єр-міністр Віктор Черномирдін. Творчість Людмили Зикіної увійшла в історію радянської музики зразком творчого патріотизму, непохитної цілеспрямованості, символом національної гордості росіян.
Немає коментарів:
Дописати коментар