Людмила Георгіївна Зикіна народилася в 1929 році в Москві в родині робітників. Її батько душею почував пісню й любив співати сам, не була далекою пісня й для матері. Велике значення в житті Людмили зіграла бабуся по материнській лінії Василиса. Вона була родом з рязанського села й уважалася великий докою в галузі приспівок, частівок і народних пісень.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Людмила вступила в загін ПВО, чергувала на дахах будинків під час нічних бомбувань і гасила запальні бомби. Характер Людмили формувався вже в той час. Пізніше вона пішла на завод ученицею токаря. Коли через непомірно важку роботу в Людмили погіршилося здоров'я, батько влаштував її в булочну. Там, однак, Людмила проробила менше місяця, після чого пішла в пошивну майстерню.
В 1947 році вона побачила оголошення про набір солістів у хор імені Пятницького. Вона витримала величезний конкурс: півтори тисячі людей на місце. Взяли тільки чотирьох: трьох хлопців і Людмилу. В 1949 році вона пережила смерть матері. Очевидно, від горя в неї пропав голос: вона не могла не тільки співати, але й голосно говорити. Ця подія вибила дівчину з колії, Людмила змушена була піти зі знаменитого музичного колективу й улаштувалася в Першу Зразкову друкарню. Про сценічну кар'єру поступово перестала думати. Однак в 1950 році вона зустрілася з керівником хору російської пісні Всесоюзного радіо Н. Кутузовим, і ця зустріч так надихнула її, що до неї повернувся голос.
В 1951 році Людмила Зикіна вийшла заміж, покинула рідний дім і переїхала до чоловіка. Тоді ж вона перейшла з хору імені Пятницького в хор Всесоюзного радіо, була вибрана його комсоргом: комсомольська організація колективу нараховувала півтори тисячі людей. Через кілька років Людмила подала заяву про вступ у ряди КПРС, однак одержала характеристику зі словами «морально нестійка», оскільки з першим чоловіком розійшлася. Згодом вона ще раз повторила спробу вступити в партію, але бажання, очевидно, не було настільки сильним, як у перший раз... У партію Зикіна так і не вступила.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Людмила вступила в загін ПВО, чергувала на дахах будинків під час нічних бомбувань і гасила запальні бомби. Характер Людмили формувався вже в той час. Пізніше вона пішла на завод ученицею токаря. Коли через непомірно важку роботу в Людмили погіршилося здоров'я, батько влаштував її в булочну. Там, однак, Людмила проробила менше місяця, після чого пішла в пошивну майстерню.
В 1947 році вона побачила оголошення про набір солістів у хор імені Пятницького. Вона витримала величезний конкурс: півтори тисячі людей на місце. Взяли тільки чотирьох: трьох хлопців і Людмилу. В 1949 році вона пережила смерть матері. Очевидно, від горя в неї пропав голос: вона не могла не тільки співати, але й голосно говорити. Ця подія вибила дівчину з колії, Людмила змушена була піти зі знаменитого музичного колективу й улаштувалася в Першу Зразкову друкарню. Про сценічну кар'єру поступово перестала думати. Однак в 1950 році вона зустрілася з керівником хору російської пісні Всесоюзного радіо Н. Кутузовим, і ця зустріч так надихнула її, що до неї повернувся голос.
В 1951 році Людмила Зикіна вийшла заміж, покинула рідний дім і переїхала до чоловіка. Тоді ж вона перейшла з хору імені Пятницького в хор Всесоюзного радіо, була вибрана його комсоргом: комсомольська організація колективу нараховувала півтори тисячі людей. Через кілька років Людмила подала заяву про вступ у ряди КПРС, однак одержала характеристику зі словами «морально нестійка», оскільки з першим чоловіком розійшлася. Згодом вона ще раз повторила спробу вступити в партію, але бажання, очевидно, не було настільки сильним, як у перший раз... У партію Зикіна так і не вступила.